Ускладнення післяопераційного періоду РМЗ

Науково-освітній інтернет-портал ІЕПОР ім. Р.Є.Кавецького НАН України

Первинна профілактика, діагностика і лікування хворих на рак молочної залози

Сьогодні: 20.11.2017

Ускладнення післяопераційного періоду РМЗ

(1 Голосувати)

surgical-treatmentНа сьогоднішній день техніка оперативних втручань при РМЗ досягла великого прогресу. Однак завжди варто пам'ятати, що будь-яке оперативне втручання має певний ризик ускладнень. Нижче наводимо опис деяких типових ускладнень оперативних втручань з приводу РМЗ.

Інфекційні ускладнення з боку рани. Вони проявляються появою ознак запалення в ділянці рани: почервонінням шкіри, набряком, болем під час дотику, іноді виділенням гною. В цьому випадку призначають антибіотики.

Гематома (скупчення крові в тканинах). У цьому випадку кров скупчується в порожнині, яка утворюється після видалення молочної залози. При цьому в ділянці рани відзначається припухлість, рана заживає довше, ніж зазвичай. Подібним ускладненням може бути серома — скупчення серозної рідини, іншими словами – плазми крові, яка «пропотіває» в наявну порожнину. В обох випадках потрібно спорожнення гематоми і сероми. Для цього доводиться злегка розкрити рану, щоб створити відтік накопиченої рідини.

Рясна кровотеча під час і після операції. Це дуже рідкісне ускладнення, тому перед великим хірургічним втручанням (білатеральна мастектомія або реконструктивна операція) готують донорську кров.

Не варто виключати і ризики ускладнень, пов'язані з проведенням загальної анестезії.

Ще одне характерне, хоч і не часте, ускладнення — це лімфатичний набряк руки — лімфедема, що виникає внаслідок порушення відтоку лімфи після операції.

Лімфедема

Лімфедема верхньої кінцівки

Лімфедема — скупчення лімфи в м'яких тканинах верхньої кінцівки, тобто лімфатичний набряк руки, є побічним ефектом лікування РМЗ. За різними джерелами, з лімфедемою верхніх кінцівок стикаються 20-80 % жінок, які перенесли РМЗ і вже пройшли повний курс лікування. На жаль, на початку лікування передбачити точний ризик виникнення цього ускладнення дуже важко. Все залежить від стану пацієнтки, обсягу операції та інших методів лікування, які будуть застосовуватися після неї.

Причиною лімфедеми є те, що під час операції на молочній залозі в жінок часто видаляють лімфатичні вузли за умов їх ураження і задля профілактики рецидивування раку. Лімфедема розвивається після повного видалення підпахвових лімфовузлів (I–III порядку), після опромінення ділянки видалених лімфовузлів (після операції), а також внаслідок ХТ.

Наслідком цього є порушення відтоку лімфи з ділянки руки, що проявляється набряком м'яких тканин. Лімфа накопичується в шкірі, жировій тканині, м'язах, нервах і сполучній тканині. При цьому лімфедема може вражати як всю руку, так і частину її: кисть, передпліччя або плече. Крім того, вона може вражати не тільки руку, а й ділянку грудей на тій стороні, де проводилася операція, оскільки верхня зовнішня частина молочної залози дає відтік лімфи в реґіонарні пахвові лімфовузли. Цей стан не особливо небезпечний, але може тривати досить довго.

Ризик розвитку

Фактори ризику розвитку лімфедеми

Серед факторів, що впливають на підвищений ризик розвитку лімфедеми, виділяють наступні: надмірно велика вага пацієнтки; зловживання курінням; цукровий діабет; будь-які умови, за яких порушується циркуляція крові і лімфи у верхній кінцівці; оперативні втручання в ділянці пахви до лікування РМЗ.

Лімфедема може виникнути через тиждень після операції або через кілька років. Розвиток лімфедеми можуть спричинити:

  1. Травма м'яких тканин руки (шкіри, м'язів), яка призводить до інфікування;
  2. Збільшення ваги після лікування РМЗ, що може погіршити умови мікроциркуляції в м'яких тканинах;
  3. Підвищена температура (розширюються кровоносні судини, в результаті чого відбувається більший приплив рідини в м'які тканини і підвищується ризик розвитку набряку);
  4. Тромбоз у вені в ділянці пахви може призвести до порушення відтоку крові з верхньої кінцівки, що супроводжується виникненням набряку.

Лікування

Лікування лімфедеми

До хірургічних методів лікування лімфедеми належать операції, спрямовані на створення нових шляхів лімфовідтоку, а також операції, спрямовані на повне висічення уражених тканин (підшкірної клітковини, фасцій) з подальшою реімплантацією шкіри. Однак останнім часом від оперативного лікування цієї групи хворих усе частіше відмовляються зважаючи на його малу ефективність і переваги методів консервативного лікування.

Важливе місце в лікуванні належить консервативній терапії, яка може застосовуватися як самостійний метод лікування або доповнювати оперативне втручання. Її мета, враховуючи особливості патогенезу набряку верхньої кінцівки, - підвищення тонусу та м'язової активності лімфатичних судин, розкриття нефункціонуючих у нормі лімфовенозних і лімфо-лімфатичних анастомозів та формування колатеральних шляхів лімфотоку.

Як самостійний метод лікування консервативна терапія показана, насамперед, хворим із початковими проявами, особливо у пацієнток з прогностично несприятливим дифузним типом лімфотоку кінцівки (за даними лімфосцинтиграфії). На II і III стадіях захворювання її можна використовувати як метод, альтернативний щодо хірургічного втручання, якщо виконання лімфодренуючої операції неможливо (відсутність колекторних лімфатичних судин, дистальний рівень блоку лімфотоку), або ж, якщо пацієнтка відмовляється від її проведення. У хворих із вираженими фіброзними змінами шкіри та підшкірної клітковини консервативне лікування як монотерапія показано для стабілізації або поліпшення функціонального стану кінцівки.

У поєднанні з хірургічними методами лікування комплексну консервативну терапію можна застосовувати в перед- і післяопераційному періоді. При цьому її використовують як передопераційну підготовку, адже це сприяє успішній післяопераційній реабілітації хворих.

Завданнями консервативної терапії у лікуванні лімфедеми є:

  1. Стимуляція скорочувальної здатності м'язових елементів стінки лімфатичних колекторів
  2. Механічне витіснення застійної лімфи з м'яких тканин кінцівки
  3. Поліпшення реологічних властивостей лімфи і крові, а також метаболізму оточених тканин кінцівки
  4. Протизапальна дія

Її основними патогенетично обґрунтованими методами є компресійне лікування (чергується пневматична компресія і еластична компресія за допомогою спеціальних бинтів та лікувального трикотажу) і фармакотерапія.

Лімфодренаж

Лімфодренаж

Мануальний лімфодренаж у комплексному лікуванні лімфедеми має особливе і навіть виняткове значення. Мета мануального лімфодренажу, насамперед, — це підтримка і посилення дренажної функції лімфатичних судин, тобто прискорення відтоку лімфи, а також посилення транспортної функції лімфатичної системи.

Мануальний лімфодренаж не лише підтримує циркуляцію лімфи в судинах, а й відводить її скупчення з м'яких тканин. Мануальний лімфодренаж повинен проводитися тільки фахівцем, щодня, його тривалість — одна година. Курс масажу складає в середньому до 20 днів.

Мануальний лімфодренаж можна розділити на:

  1. «Транспортний» масаж, який має своєю метою відвід скупчень лімфи з м'яких тканин.

  2. Абсорбційний масаж, який призводить до розпушення фіброзно зміненої жирової клітковини руки.

  3. Пневмомасаж, спрямований на видавлювання застійної лімфи від дистального відділу руки до проксимального, являє собою метод переміжної компресії (здавлення) і відноситься до додаткових терапевтичних заходів, що застосовуються в комплексному лікуванні лімфедеми. Ця процедура проводиться за допомогою спеціальних апаратів переривчастої пневмокомпресії. Процедура такого масажу нагадує «видоювання» лімфи з м'яких тканин. При цьому вельми небажаним є те, щоб набрякла рідина, переміщена з віддалених відділів кінцівки до її основи, застоювалася там. Це пов'язано з тим, що застійний білок, розчинений у лімфі, викликає вторинні зміни тканин, погіршуючи стан хворої, і з часом в основі кінцівки розвивається склерозування тканин.

    Компресійний бандаж використовується як складова частина комплексного лікування лімфедеми і проводиться після сеансу мануального лімфодренажу. За умов правильного накладання такої пов'язки живлення тканин руки не порушується. Об'єму крові на венозній ділянці стає менше, просвіт вен зменшується, в результаті чого збільшується швидкість кровотоку і досягається профілактика тромбозів.

    Ще один позитивний ефект компресійного бандажування полягає в зниженні проникності стінки капілярів для білків плазми, в результаті чого знижується білкове навантаження на лімфу. Крім того, компресійні пов'язки також сприяють поліпшенню відтоку лімфи. Протипоказанням до застосування компресійного бандажа є наявність ознак порушення артеріального кровотоку (наприклад, хвороба або синдром Рейно, цукровий діабет). Існує три види бандажних бинтів: низькоеластичні, що розтягуються максимум на 70 %, середньоеластичні, що розтягуються на 70-140 %, та високоеластичні (розтягуються більше, ніж на 140 %). Під час лікування лімфедеми використовують бинти тільки низької і середньої еластичності.

 

Прочитано, разів: 1129 Останнє редагування Субота, 27 лютого 2016 14:26
Ви тут: Home